цілераціональна дія

ЦІЛЕРАЦІОНАЛЬНА ДІЯ - поняття сучасної соціології, соціальної та практичної філософії, введене Вебером для визначення ідеального типу поведінки, який, на противагу афективному, цінніснораціональному та традиційному типам, визначається свідомою орієнтацією на схему "мета - засіб - результат", що відтворює каузальні взаємозв'язки в природі. Соціальна форма Ц. д. пов'язана з очікуваннями інших індивідів і характеризується досягненням компромісу в сфері інтересів. Досліджуючи становлення модерного суспільства, Вебер наголошує на інституціоналізації Ц. д. в усіх сферах суспільства - політиці, господарстві, науці, техніці, - що набувають незалежної від цінностей динаміки розвитку. В економічній сфері поняття цілераціональності конкретизується поняттями "формальної раціональності" та "ринкової раціональності" (орієнтація на прибуток), яка вступає в суперечність з "матеріальною раціональністю" (ціннісними постулатами). В сфері політики Ц. д. визначає раціональний тип панування (раціональна бюрократія), який відрізняється від традиційного та харазматичного типів панування. В науці вона визначається орієнтацією на пояснення каузальних зв'язків і "свободою від оцінок". Поняття цілераціональної дії дістало подальшого розвитку в соціології Дюркгейма, Маннгайма, Парсонса, Лумана, Апеля, Габермаса, Гесле та ін. Зокрема, Апель, висуваючи типологію чотирьох форм раціональності (наукової, технологічної, герменевтичної та етичної), технологічну (або цілераціональність) поділяє на інструментальну та стратегічну - в першому випадку йдеться про S - О-відношення (технічна дія у вузькому розумінні, пов'язана з експансією в природу), а в другому - про S - S-відношення, тобто комунікацію, яка утворюється на кшталт S-О-відношення. Стратегічна дія є соціальним виміром Ц. д., тобто комунікацією, яка конституюється схемою "мета - засіб - результат". Відтак Ц. д. є підґрунтям сучасних, зокрема й соціальних, технологій.

ЦІННІСНОРАЦІОНАЛЬНА ДІЯ - поняття сучасної соціології, соціальної та практичної філософії, започатковане Вебером для визначення ідеального типу поведінки, який, на противагу афективному, цілераціональному та традиційному типам, визначається орієнтацією на усталені (здебільшого релігійні) і такі, що не потребують раціонального обґрунтування, суспільно значущі цінності, незалежно від результату. Цей тип поведінки переважає в традиційних, домодерних суспільствах, утворюючи підґрунтя для соціальної інтеграції на основі спільних цінностей. Досліджуючи поступальний процес "раціоналізації" як чинник модернізації західного суспільства, Вебер "діагнозує" його в термінах підпорядкування ціннісної раціональності субсистемам цілераціональності, коли орієнтація на цінність поступається місцем орієнтації на мету, а інтеграція на основі спільних цінностей - інтеграції на основі компромісу інтересів. У сучасній філософії ціннісного консерватизму (Люббе, Марквард, Кальтенбруннер), комунітаризму (Макінтайр, Бербер, Бела, Тейлор), контекстуалізму (Рорті) здійснюється пошук шляхів "реабілітації" ціннісної раціональності і можливості відновлення рівноваги між цінніснораціональною та цілераціональною діями. Інший варіант підпорядкування цілераціональної дії ціннісній раціональності представлений комунікативною теорією (Апель, Габермас та ін.), яка звертається не до усталених традиційних (релігійних або метафізичних) цінностей, а розробляє процедуру обґрунтування (легітимації) етичних норм, які визначають також і цінності. Відтак ціннісна раціональність трансформується в комунікативну, або дискурсивну раціональність.

ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ В ІСТОРІЇ - суттєва риса людської діяльності, що полягає в здатності осягнути взаємозв'язок між покладанням цілей, вибором засобів їх досягнення і можливими наслідками діяльності. Хід історії не правомірно зводити тільки до цілей людини, які вона прагне досягнути, адже це призводить до ототожнення історії з історією ідей. Реальна історія людства становить результат здійснення цілей, що можуть і не збігатися з початково поставленими цілями, прагненнями, ідеалами, мотивами людини. Узагальнений механізм цілепокладання пов'язується з наявністю у людини в тій чи іншій формі певного замислу, плану життя, загального девізу свого буття й, отже, можливістю цілісного перенесення себе в майбутнє та включенням цього майбутнього у Своє реальне буття. Назагал, Ц. в і. - це соціо-культурно детермінований процес, що регулюється соціальними прагненнями, цінностями, нормами, стереотипами, традиціями в їх єдності з різноманітними формами наукового та позанаукового знання. Цілепокладання як духовний елемент творчо-продуктивної діяльності взаємодоповнюється цілеутворенням, цілеспрямованістю та цілереалізацією, що включають не тільки раціональні, а й інтуїтивні, емоційно-чуттєві, вольові складові вибору можливих шляхів та засобів досягнення мети (див. цілераціональна дія).